Вона була моєю пацієнткою. Маленька й така худенька, що я боявся зайвий раз натиснути сильніше. Здавалося, вона й задихнеться в моїх руках, якщо я розімну її ґрунтовніше.
Мені подобалося, як вона відчувалася під моїми втомленими долонями. Мені подобалося ковзати по її теплiй, розігрiтiй шкірі, погладжувати твердими, натрудженими пальцями, виправдовуючи себе тим, що я жодним чином не виходжу за межі «лікар — пацієнт». Мені подобалося уявляти, як її шкіра рожевітиме від легкого відтінку білого навахо до насиченого алаого. Такою була б вона, якби я, наприклад, розтер по її тілі ягоди суниці. Мені подобався її тихий шурхіткий голос, наляканий. Мені подобався тонкий, ненав’язливий аромат із легкими нотками чайної троянди й білого перцю. Мені подобалося в ній усе, окрім того, що вона не належала мені.