На узбіччі 40 плюс. Шкапа не для принца

— Гостя?! — лунає обурений голос із-за прочиненої дверей, а я мимоволі втягаю голову в плечі.
— Ну, не зовсім, — тягне моя нова знайома, але пояснити їй не встигають.
— чергова тупа подружка? Ти ж тільки приїхала. Звідки вона взялася?
— Не повіриш… З узбіччя і… я це… ну-у… — Ліза виправдовується все тихіше, а мені хочеться втекти.
— Тільки не кажи, що ти збила людину, — гуркоче господар будинку.

Не витримавши, я підскакую з дивана й спрямовуюся до виходу. Мало ли… як він вирішить допомогти своїй донечці сховати тіло — перевіряти не хочеться.

Мені сорок із гаком, але я завжди вважала себе цілком щасливою. Поки напередодні Нового року моє налагоджене життя не звалилося.

Втрата роботи, проблеми з сином, ультиматум від колишнього. Та ви змовилися, чи що?! Я опинилася на узбіччі — і в буквальному, і в переносному сенсі. Навіщо? Правильно! Щоб потрапити під колеса розкішної тачки.

Мажорка, яка збила мене, вирішила усунути проблему своєрідним методом. Тащила мене до свого крутого тата…