На зраду відповім розлученням і весіллям

Я кричу всередині, але не видаю ані звуку. Те, що зі мною відбувається, словами не описати — такого й ворогу не побажаєш. А от тільки тут ворог зовсім поруч. Цей «метр із кепкою» радіє за дверима, поки чоловік міркує, як мені тепер жити далі.

— Жаль тебе. Не принижуйся, Лізо! Уходь. Ще зустрінеш своє щастя!

Дарма він це сказав. Я терпіти не можу жалю. Розправляю плечі, стискаю в кулак останні крихти гордості, із усіх сил стримую сльози й уперто вірю в кожне його слово:

— Яковлєв, краще себе пошкодуй. Своє я заберу назад!

Онімілі губи з трудом складаються в усмішку. Реквієм за коханням пахне не трояндами.

— Готуйся: з квартири, яку у мене відібрали, ти поїдеш у той самий сільський будиночок!