У шістнадцять років я гнула спину над колодою, щоб витягнути сім’ю з дна. Одна стипендія. Один шанс. Одне літо на Універсіаді — і все вирішиться.
А потім з’явився він.
Ітан Тауер. Пловець. Мажор. Хижак у дорогих кросівках. Він зняв мене на камеру, знищив репутацію й прийшов рятувати. Наче пожежа й пожежник можуть бути однією людиною.
Він оплатив лікування мого брата за моєю спиною. Стів скандал з інтернету. Шантажував мого тренера. І щоразу, коли я казала «відпусти» — стискав міцніше.
***
– Ти купив мою сім’ю. Я не можу піти.
– Можеш. Просто не хочеш.
– Це одне й те саме.
– Ні. І ти знаєш різницю. Тому й злишся.