Ми більше не твої – Казбек!

—Нам треба поговорити.
—Про що?
—Про те, що я чула. Що для тебе я просто «зручна». Що ти ніколи не любив мене.
—Аліно, я нічого тобі не винен пояснювати.
—Його голос звучав холодно й байдуже.
—Я думала, що між нами щось є… що ти почав мене кохати!
Казбек усміхнувся.
—Кохання? Це ілюзія. Ти — мати моєї дитини. Ми одружилися за волею батьків. Ти очікувала чогось іншого?
—То я для тебе просто зручна річ?
—Ти саме те, що мені потрібно для вигляду сім’ї. Ти хороша мати й господиня. Але я ніколи не обіцяв тобі більшого.
—Як ти міг так жити? — мої очі наповнилися слізьми.
—Я любила тебе…
Казбек глянув із роздратуванням.
—Аліно, кохання — це твоя проблема, не моя. Я зробив те, що мав зробити. Ти — мати моєї дочки, цього достатньо. Не треба було будувати ілюзії.