Мужики

У московській готелі «Слов’янський Базар» слуга Микола Чикільдеєв захворів. У нього німіли ноги й змінювалася хода, тож одного разу, йдучи коридором, він спіткнувся і впав разом із тацею, на якій була шинка з горошком. Довелося залишити місце. Які гроші в нього були — свої й дружини — він витратив на лікування, а харчуватись уже було нема чого. Стало нудно без діла, і він вирішив, що, мабуть, треба їхати додому, в село. Вдома й хворіти легше, і жити дешевше; недарма кажуть: вдома стіни допомагають.

Увечері він приїхав у своє Жукове. У спогадах дитинства рідне гніздо уявлялося йому світлим, затишним, зручним; тепер же, увійшовши в хату, він навіть злякався: так було темно, тісно й неугомінно. Дружина Ольга та донька Саша, які приїхали разом із ним, з подивом дивилися на велику, неохайну піч, що займала мало не півхати, темну від кіптяви й мух. Скільки мух! Піч перекосилась, колоди в стінах лежали криво, і здавалося, що ця хата ось-ось розвалиться. У передньому куті біля ікон були наклеєні пляшкові етикетки й клаптики газетного паперу — замість картин. Бідність, бідність! Удома не було жодного дорослого — усі жали. На печі сиділа дівчинка років восьми, світловолоса, не митa, байдужа; вона навіть не глянула на тих, хто увійшов. Внизу біля рогача терлася біла кішка…