Моя токсична сім'я: як пережити нелюбов батьків і стати щасливим

Ваші батьки ідеальні, а вас ніби в пологовому будинку підмінили?

Ви росли, мов трава, і все життя «виживали»?

З вас пилинки здували, але чомусь життя не склалося?

У 30 років боїтеся купити джинси без маминого дозволу?

Залишили роботу, щоб служити татові?

Вважаєте себе винним у всьому? І капличку теж розвалили?

… Як ви уявляєте поганих батьків? Це ті, які б’ють і п’ють?

Читаючи ваші листи, я побачила, що насильство над дітьми багатолике й ховається за фасадом як агресії та байдужості, так і жертовної любові. Ви ростете «на підніжному кормі» чи вам подають сніданок у ліжко; роблять із вас другого Моцарта чи «виковують характер» пинками та образами — результат приблизно один, плюс-мінус.

От чому багато з нас, дорослих, нещасні! От чому ми не знаємо, у чому наше покликання, і чому ми психічно та фізично хворіємо, живемо й спілкуємося з людьми, які нас не люблять, використовують, принижують!

Ось звідки низька самооцінка й відчуття нікчемності.

Ось звідки самозвинувачення, заздрість, вина, що роз’їдає душу.

Ось звідки сором «не відповідати».

Кризи й життєві глухі кути…

Психосоматичні хвороби, депресії, неврози…

Панічний страх самотності…

І звідки соціальні проблеми!

Не бачите зв’язку? Читайте й побачите.

Вважаєте, що це вас не стосується? Знов прочитайте й переконайтеся. Поки скажу одне: насильство над дітьми — у тій чи іншій мірі — коїться майже за кожними дверима…

***

З усіх жеребів, що випали на долю живих істот, немає лоту більш нещасного, ніж той, що дістався дітям.

Салтиков-Щедрін