— Допоможіть! Та допоможіть же!!!
— Туди, — Нік вказує головою напрям, і ми різко рушаємо.
Вона кричить так, що в мене зводить живіт. Б’ючи долонями по капоту чиогось Мерса, ми звертаємо до контейнерів для сміття й врізаємося в бійку між тендітною фігуркою та трьома великими тілами.
— Забирайся! — реагують «тела». — Ми тебе ще знайдемо, гидото! Бійся! — злісно дивляться в бік наляканої дівчини й зникають у одній з машин.
Я повертаюся до винуватиці. Вона стоїть, притиснувшись спиною до стіни. Диво-диво! Блакитні колготки, біла м’ята спідниця, що нагадує пачку для балету, і коротка розстібнута косуха. Волосся рожеве. Туш розтеклася, губи покусані до крові, величезні очі.
— Ти в порядку? — часто киває. — Чого вони хотіли? — вона знизує плечима. — Так прямо й не знаєш?