— Ірада, я ж попереджав, що це ненадовго? Зразу сказав: нічого серйозного між нами бути не може, — прошипів він, із силою стискаючи її плечі. — Кожен узяв своє.
— Правильно, Аслане, — Ірада високо підняла голову й подивилася прямо, не дозволяючи йому помітити сльози. Потім поплачe. — Кожен отримав те, чого хотів. Ти — нову іграшку, свіже кровопролиття. А я… — вона усміхнулася йому в лице. — Мені просто подобалося спати з тобою. Тож не думай, що ти особливий. Зірвав квітку — вітання. А тепер поступися дорогою тим, хто молодший!
— Та про що ти взагалі, дівчисько? — гаркнув він, різко притягнувши її до себе.
Та справді — навіщо вона говорить ці слова йому на зло? Адже насправді Ірада любить його до болю — без надії й без відповіді. Він її перший і єдиний, і ніхто інший їй не потрібен. Тільки Аслану це не важливо: багато років його серце належить іншій.