Моя улюблена дивина

Історія закоханого домовика!

Повернувшись, вона сіла в крісло й майже урочисто заявила:

— Шановний домовик! Гадаю, нам є про що домовитися. Чи є спосіб нам спілкуватися одне з одним? — не скажеш, що розмови з істотами, незрозумілими ні науці, ні громадській думці, є чимось незвичним, але я у себе вдома й що хочу — те й роблю! — Від мене щось потрібно? Ну… для вас?

Та ж не запитаєш: чи не заважаю я вам тут своєю присутністю?

— Краще їсти більше! Більше спати! І тепліше вдягатися! — швидко відбився лаконічний відгук.

— Мені погано, якщо господині моєї погано або вона хворіє.

Ого! То ми в одній зв’язці… Непогано.

— Я… е-е… постараюся, — усвідомивши відповідальність, пообіцяла домовикові. І різко згадавши про коханого, вихопила ще одне тривожне запитання.

— А як ви ставитиметеся до присутності постійного чоловіка на моїй території?

…і тиша…