Моя істинна

— Усім геть! Розплющивши очі, я побачила, як натовп чоловіків розступився й із повагою схилив голови. До мене йшов незнайомець у чорному костюмі — впевненими, розслабленими кроками. Ніби сам Месія!
— Пане Босворт, — як з повітря з’явився батько. — це моя дочка Александра, і вона лише хотіла…
— Ні, — холодний сталевий бас змусив мене здригнутися, здригнутися тілом. — Моя.
— Що, вибачте? — перелякався батько.
— Тепер вона моя, — карбуючи кожне слово, чоловік байдуже промовляв батькові прості істини. Рука Босворта стиснула плече батька, і він грубо відсунув його в бік. Тепер нас нічого не розділяло. Вчепливі, чорні очі, що пробирають до кісток, ковзнули по моєму тілу. Голодучі, сповнені бажання, звіряча нетерплячість. Розкривши губи, він вимовив моє ім’я так, ніби розпробував його на язиці.
— Моя Александра…