Я отямилася в лікарні після ДТП. Вагітна й без пам’яті. Я не пам’ятаю, як мене звати. Я не пам’ятаю, як потрапила сюди. Я не пам’ятаю, хто я взагалі. Поруч сидить чоловік. Лікар? Ні, не лікар…
— Збирайся, ми їдемо.
— Ти мій чоловік? — питаю ледь чутно.
Він похитує головою:
— Шкода розчаровувати, але я… я той, хто тебе збив. Через мене ти потрапила в лікарню.
Страх накочується хвилею.
— Я з вами ніде не поїду!
— Не поїдеш? Можна дізнатися чому?
— Я вас не знаю!
— Прости, але вибору в тебе немає, — він усміхається. — Ти тут уже тиждень, і досі ніхто не шукав тебе.