Москва — Петушки

4 год. 16 хв.

Мова російська

Читець Сергій Шнуров

Опис

У далекому вже 1970 році, накладом у дві машинописні копії, побачила світ поема тридцятирічного Вєденькта Єрофєєва «Москва–Петушки». Спочатку її прочитала «вся Москва», потім провінція, а згодом і весь світ. Популярність книги застала Вєденькта Єрофєєва зненацька. Як він сам визнавав, він писав поему для кількох друзів, щоб вони могли кілька сторінок посміятися, а кілька — поважчити серцем і замислитися.

Сюжет поеми простий. Головний герой їде в електричці з Москви в Петушки. У кожному розділі автор описує те, що відбувається з ним під час руху від однієї станції до іншої. І враховуючи те, що протягом всієї поїздки герой постійно прикладається до пляшки, не дивно, що в результаті він не доїжджає до станції Петушки.

Щодо тексту «Москва–Петушки» існують дві цілком протилежні думки. Одні вважають, що це поема — посібник із вживання алкоголю, дурість і марення, яке не заслуговує на увагу. Інші, і їх, на щастя, більшість, переконані, що це велике твір про людину у світі однакових і схожих людей (не забудьмо, що поему написано в найрозквіт епохи «застою»), яка перетворилася на сіру безлику масу, але намагається попри все будь-якими способами зберегти свою індивідуальність.

І ось нарешті, майже через сорок років після першої публікації книги, виходить аудіоверсія цієї культової поеми у виконанні лідера гурту «Ленінград» — Сергія Шнурова, чия оригінальність і непохожість на когось іншого, так само як і в разі головного героя «Москва–Петушки», сьогодні так само викликає суперечливі висловлювання й судження.

В одному з його останніх інтерв’ю Вєденькт Єрофєєв сказав, що найбільше з написаного ним йому подобається «Москва–Петушки». «Читаю й сміюся, як дитина. Сьогодні, мабуть, так написати б не зміг. Тоді на мене накрило. Я писав цю повість п’ять тижнів…».

Ми пропонуємо вам посміятися і, можливо, сумно відчути разом з аудіоверсією цієї чудової книги.