Вальтер Беньямін (1892–1940) — постать примітна навіть серед надзвичайного розмаїття німецької інтелектуальної культури ХХ століття. Розпочавши з досліджень, присвячених німецькому романтизму, Гете й театру епохи бароко, він згодом зайнявся пошуками закономірностей розвитку культури, прагнучи йти від конкретних, відчутних явищ людського життя — часто цілком простих і буденних. Комедії Чапліна, дитячі книжки, бульварні газети, старі фотографії або паризькі пасажі — усе ставало в нього приводом для роздумів про те, як влаштована культура. Його дослідження літератури — про Бодлера, Кафку, Пруста, Лєскова — виявлялися значно ширшими за традиційне літературознавство. Неспокійна вдача привела Вальтера Беньяміна взимку 1926–1927 років до Москви, зустріч із якою відіграла важливу роль у його долі.