Мороз, Червоний ніс

Є жінки в російських селеньях
З спокійною гідністю лиця,
З красивою силою в рухах,
З ходою, зі поглядом цариць,—

Хіба їх не помітить сліпий,
А той, хто зіркий, про них говорить:
«Пройде — наче сонце освітає!
Погляне — рублем подарує!»

Ідуть вони тією ж дорогою,
Якою весь наш народ іде,
А бруд убогого побуту
Наче до них не липне. Цвіте

Красуня на диво світу,
Рум’яна, струнка, висока,
У всякому одязі гарна,
До всякої роботи вправна.

І голод і холод терпить,
Завжди незмінно рівна…
Я бачив, як вона косить:
Що помах — то готова копиця!

Хустка на вусі збилась,
Того й гляди, коси упадуть.
Якийсь парубок ізловчився
І вгору підкинув їх, жарт!

Тяжкі русяві коси
Упали на смугняву груди,
Покрили їй голі ніженьки босі,
Мішали селянці поглянути.

Вона відвела їх руками,
На хлопця сердито глядить.
Лице величне, ніби в рамі,
Розгоряється соромом і гнівом…

У будні не любить безділля.
Зате вам її не впізнати,
Як зженe усмішка веселощів
З лиця трудову печать.

Такого сердечного сміху,
І пісень, і танців таких
За гроші не купиш. «Утіха!»
Твердять чоловіки між собою.

У грі її кінний не зловить,
У біді — не злякається,— спасе;
Коня на скаку зупинить,
У палаючу хату ввійде!

Красиві, рівні зуби,
Що великі перли, у неї,
Але суворо рум’яні губи
Зберігають їх красу від людей —

Вона посміхається рідко…
Немає їй часу баляндрати,^nУ неї не наважиться сусідка
Вхопити, попросити горщик;

Їй не шкода бідного убогого —
Вільно й без роботи гуляти!
Лежить на ній печать строгих чеснот
Та внутрішньої сили.

У ній ясно і міцно усвідомлення,
Що всі їхні порятунок у праці,
І праця несе їй відплату:
Родина не б’ється в нужді,

Завжди в них тепла хата,
Хліб спечений, смачний квасок,
Здорові й ситі хлоп’ята,
На свято є зайвий шматок.

Йде ця баба до обідні
Перед усім сімейством уперед:
Сидить, наче на стільці, дворічний
Дитинка в неї на грудях,

Рядком шестирічного сина
Нарядна матуся веде…
І по серцю цій картині
Всім, хто любить російський народ!