Морана

«Напевно, у всіх лікарнях СРСР запах був однаковий: тютюн і хлорка в туалетах, ліки й карболка в процедурних кабінетах, різні мийні засоби — у коридорах… Але ось у палатах, де лежали хворі, все було індивідуально. Десь панував аромат свіжозірваних квітів і фруктів, а десь різнило всіма відтінками пшоняної каші й вареної риби, яку часто розбавляли все тим самим тютюном і запахом немитого тіла. І що дивно: усі хворі під час перебування в медзакладі користувалися винятково казенними тапочками, а специфічний сморід застарілого поту й несвіжих портянок ніяк не бажав зникати… Звісно, крім усього іншого, стійко пахло хворобами й тими самими ліками; пиріжками та газетами, сечею в суднах і всюдисущою хлоркою навпіл із карболкою. Причому жіночі й чоловічі палати в цьому сенсі були рівні: і тільки дитячі трохи вибивалися з цього загального ряду. Бо навіть професійно-цинічні медики були все ж насамперед людьми й намагалися влаштувати хворим діткам бодай трохи — але краще…»