Мені завжди щастило на хороших людей. Кожен із них додавав важливу частинку мозаїки в ту незавершену картину світу, яку я собі малювала. Кожен приносив те, чого бракувало саме мені. Кожен обов’язково чомусь учив. Загалом, я — результат їхніх старань, їхня бліда тінь.
Час іде, і життя не по-людськи прискорюється, щедро лишаючи поруч найдорожчих, найважливіших. Найлюблячих і милосердних. Їм не треба нічого пояснювати, з ними можна не боятися бути слабкою чи дурнуватою. Перед ними не потрібно виправдовуватися — вони простили мене напередодні мого дня народження, без умов і назавжди.
Тому все, що є в мене на душі зараз, — це вдячність і любов. Вдячність і любов.