Дрібним владним жестом тренер підняв мій підборіддя й приник до моїх губ. Поцілунок був жадібний, дорослий і навіть трохи грубуватий. Його язик змусив мене дати йому простір і виписував усередині мене вісімки, від яких тіло здригнулося. — Пішов геть, — сказав він хрипким голосом, урвавши поцілунок, нехотя. — Зараз. Інакше буде пізно. — Ні, — я вперто трималася свого. — Я хочу… щоб було пізно. — Я не зможу зупинитися, Соню, — гаркнув він мені в шию, впиваючись пальцями в стегна. — Пішов геть прямо зараз. — Не треба… Не зупиняйся. Я цього хочу, Каміль. — Ти дурненька дівчинка! Ти про це пожалкуєш, — сказав він. — Це нічого не змінить між нами. Я не залишуся. Ні тут, ні з тобою, ні взагалі. — Я все одно хочу. Поцілуйте мене ще, Каміль Наїльович…