— До речі, як ти вважаєш за краще: зверху чи знизу? — оксамитовий баритон пестить і дурманить.
Я навіть не одразу розумію суть питання, а коли усвідомлюю — спалахую так, що щокам стає гаряче, а мочки вух палають.
— Що ви собі дозволяєте, Ігоре Андрійовичу? — вичавлюю, задихаючись від суміші нерозуміння, страху й якогось гострого солодкого збудження.
Чоловік дивиться на мене здивовано, а потім усміхається.
— Я про полицю, а ти що подумала, Смирнова! —
Боже, зараз мені хочеться опинитися на іншому краю світу або провалитися під землю й там уже завити від сорому.
Він приголомшливий привабливий чоловік, про якого мріє кожна, а я лише сіра мишка й затиснута відмінниця. А ще він — мій декан, тож між нами точно нічого не може бути. Але одна ніч змінює все!