Мій викрадач

— То ти й є та принцеса «Неонпрому»? — Максим Ґрадов дивиться на мене хижим прищуром, наче знає все про мене. Ніби я спеціально впала перед ним, роздягнувшись до білизни. Серед запрошених батьком я ненавиджу його більше за всіх, бо він наймолодший і найнесприятливіший.
— А ви, значить, той айтішник? — я кажу зневажливо й натягую спідницю назад собі на коліна. Вивихнута нога болить. Але всередині болить сильніше. Я не хочу бути річчю!
Ґрадов усміхається й нахиляється до мене. Шепоче на вухо:
— Обережніше зі словами, Леро. Бо я можу подумати, що ти хочеш мене зачепити. Ворогів я тримаю ближче, ніж друзів, а поганих дівчат — лише в себе в ліжку.
Я стискаю зуби. Стискаю пальцями візерунок ґрат. Я ж можу зробити хук. Вибити цю самовпевненість одним ударом. Але я стримуюсь.
А Ґрадов тисне смішок і раптом різко піднімає мене й закидає до себе на плече.