«Ти попала по повній програмі, дівчино». Його голос звучав глухо й загрозливо, але водночас із ноткою розваги—наче я його нова забавка.
«Я… я не хотіла!» — швидко кажу, відступаючи назад, але Чернов не відводить від мене своїх холодних очей.
«Це… це було інстинктивно! Я злякалася!»
«Хочеш спокутувати свою провину?»
«В-в якому сенсі?» — питаю, відчуваючи, як пересихає в горлі. Максим розквітає зухвалою, самовпевненою усмішкою.
«Через п’ять хвилин. У моїй спальні». Він випростовується, стирає кров із скроні й майже недбало додає:
«Другий поверх. Перша двері зліва».
Макс Чернов — той, кого краще обходити стороною. Хоча це знання не дуже допомогло, враховуючи, що я в’їхала йому тарілкою в голову, а потім додала ще трішки «гостроти». Він — диявол. І він пригрозив перетворити моє життя на кошмар.
А я… Я просто Елла Сіберянська, першокурсниця на бюджеті.