Усі ми — діти. Ми ніколи по-справжньому не дорослішаємо, ми просто вчимося вдавати, що стали дорослими. Але інколи наша захисна оболонка дає збій — і тоді нам знову доводиться вчитися жити. Симпатичному тридцятишестирічному неробі Віллу в цьому допомагає дружба з дивним, майже аутичним хлопчиком на ім’я Маркус, який у свої дванадцять років теж шукає своє місце в житті.