«Мій дорогий вихованець» — так починається монолог обвинуваченого в суді, але він звертається до своєї коханої. Йому 49, їй 14.
Цю історію розповідає ветеринар — «спокусник неповнолітніх», одержимий дочкою фермера. У неї пшенично-біле волосся й чорна, як смола, уява. Їхні стосунки схожі на стосунки хижака та його жертви — любов без любові. Вона для нього — милий звірок, він — єдина людина, яка її розуміє.
Це темний, бурхливий потік думок, із главами без жодного розриву рядка та звивистими реченнями. Двозначність — одна з сильних сторін цього роману. Звісно, як і у випадку з «Лолітою» Набокова, тут ми маємо справу з дуже ненадійним оповідачем.