Якщо змішати всі відтінки видимої частини спектра, вийде білий. Колір снігу. Колір рамочки полароїда. Колір прапора, який викидають, коли здаються, бо більше немає сил витримувати біль чи любов, немає сил сподіватися. Старшокласниця Женя пов’язує білий колір із найціннішими моментами свого життя — коли її мами були разом, і в їхній спільний дім ще не прийшла зрада; коли на білосніжних аркушах паперу вона писала нові й нові листи музикантці Лєні, чиї почуття захопили все її єство. Людська близькість, людське щастя — хіба може бути щось тендітніше? Навіть перший сніг, здається, лежить на землі довше.
У книги Ксенії Буржської є чарівна властивість — після прочитання починаєш гостріше відчувати шкірою прохолодні потоки щастя й те, як день за днем вони безповоротно тануть у щоденній метушні. Так, нічого не можна повернути чи втримати, але можна вчасно натиснути кнопку «внутрішнього полароїда».
Це роман про кохання, де всі люблять усіх: дівчинка — хлопчика, жінка — жінку, донька — своїх матерів… (Тетяна Толста)
Ніжний ностальгічний роман про кохання в усіх його проявах (Діна Ключарьова, Wonderzine)
«У Ксенії Буржської влучне й зухвале перо. Вона володіє ним, як висококласний фехтувальник рапірою. Її слова-уколки завжди точні, миттєві й прямо в ціль. Вона не щадить читача, як, утім, і своїх героїв. Роман “Мій Білий” — це таємна рана, яка насправді ніколи не пройде, не заживе. Звісно, проблеми, про які пише Буржська, потребують максимальної бережності та делікатності. І їй вдається: бути одночасно делікатною й зухвалою, безстрашною і сором’язливою, раняти своєю іронічною спостережливістю й одразу ж кидатися рятувати ніжністю та лагідною турботою». (Сергій Миколайович, головний редактор журналу «Сноб»)