Мої записки

«Мені було двадцять сім років. Я щойно з блискучим успіхом захистив дисертацію на ступінь доктора математики — коли мене взяли серед ночі й кинули в цю тюрму. Я не буду докладно розповідати вам про чудовий злочин, у якому мене обвинувачували: є події, яких людям не слід ні пам’ятати, ні знати, щоб не відчути огиду до самих себе; але, ймовірно, й досі живуть багато хто, хто пам’ятає цей страшний процес і “людину-звіра”, якою тоді називали мене газети. Пам’ятають, імовірно, й те, як усе культурне суспільство країни одностайно вимагало для злочинця смертної кари, і тільки незбагненна поблажливість тогочасного глави держави зобов’язана мені тим, що я живу й пишу тепер ці рядки на пересторогу слабким і тим, хто вагається. Скажу коротко: мого батька, старшого брата і сестру було звірячо вбито, і цей злочин здійснив нібито я з метою отримати справді величезне спадкоємство...»