Отже, я збираюся вступати до Казанського університету — ні більше, ні менше. Цю думку подав мені гімназист Н. Євреїнов — милий хлопець, красивий, з м’якими, по-жіночому лагідними очима. Він знімав кімнату на горищі в тому самому будинку, що й я; часто помічав мене з книжкою в руках, зацікавився, і так ми познайомилися. Незабаром Євреїнов почав запевняти мене, ніби в мене є «виняткова схильність до науки»…