Мої (не) рідні

— Ох, яке ім’я їй дали батьки, — усміхнувся Власов і гучно, на весь голос звернувся до жінки:

— Віолетто Сергіївно, якщо у Вас справи, то я більше Вас не затримую!

Жінка здригнулася від несподіванки й одразу заховала телефон у сумку. Підвела на Власова очі, збентежилась, зрозумівши, що він дивиться на неї.

Дивно, треба б її вигнати, але щось заважало йому зробити це. Щось дивне шкребло, не даючи показати свою владу й характер.

“Вигнати я її ще встигну, а от почути пояснення було б непогано!” — майнула думка, здивувавши своїм появленням і його самого.

❃❃❃❃❃

До своїх років вона вдова й мати восьмирічного сина. Тільки — офіційно, на папері. А як воно насправді — усім знати не обов’язково. Вона так сама вирішила і цим щаслива. Прийшовши на співбесіду, Віолетта й не підозрювала, чим це для неї обернеться.

Вона йшла влаштовуватися на нову роботу, але доля вирішила все за неї сама.

Знову…