— Анечка… дівчинко моя… Хочу доторкнутися до твого волосся. Але рука так і зависає в повітрі. Улюблена здригається й робить крок убік.
— Хто ви? — дивиться вона вороже й насторожено. притискає сина до грудей. Нашого з нею сина! В наляканий голос ріже нерви серпом.
Ніби я можу нашкодити їй і власній дитині.
— Я — Богдан… Ми з тобою… — намагаюся підібрати слова.
— Вибачте… Ви помилилися, — дивиться вона крізь мене.