«Задоволена, мерзотнице?» — чоловік свердлить мене поглядом. Поруч із ним його коханка притискає до грудей сопуче згортання — його сина. — «Будь ти проклята!»
— «Вже, — я розтягаю губи в усмішці. — Тільки хіба не ти мені зрадив?»
— «Серйозно? Оце ти стерво, — у мене кидають папери. Я ловлю один аркуш і швидко читаю. Цього не може бути. Хтось ретельно зробив усе, щоб втаптати мене в бруд: підставити, оббрехати, зламати».
— «І ти в це повірила?»
Рік зради, брехні та спроб зрозуміти, як жити далі. Цілий рік я прокручувала в голові момент, коли зможу підвестися й перемогти. Тепер я вільна. І більше не відчуваю болю.