Світ наших дітей

Сіра, перекручена ямами земля, уламки незрозумілих споруд, свинцеве небо, крізь яке ледь-ледь просіюються сонячні промені. Але, попри блідість денного світила, воно спершу змусило Катю заплющити очі.

Перш ніж вибратися на поверхню, як виглядає сонце, вона могла уявити лише за картинками в дивом уцілілих книгах. Їх дбайливо передавали з покоління в покоління. Дітям не дозволяли гратися з ними. Лише з семи років, коли їх уже вважали достатньо дорослими, їм дозволяли торкнутися дивовижних сторінок, які відкривали двері в інший світ—давно втрачений і схожий на казку. Катя швидко навчилася читати, і за рік жадібно проковтнула кілька десятків книжок. Вона шкодувала, що більше такої можливості, мабуть, не буде.