Чи можна пережити справжнє горе? Як знайти в собі сили жити далі, коли втрачено найдорожчих людей? Герой роману Олега Роя «Світ над прірвою» опинився на краю темної, роззявленої пащі, до дна якої не дотягнеться погляд, але куди так хочеться ступити, щоб забути… Забути про втрачену дружину, про втрачену дочку… Про колишнє щастя, яке не повернеться… Ігор, герой роману, живе у світі, який розколовся навпіл. У минулому — щастя, у майбутньому… А чи є майбутнє, якщо звичне життя впало в прірву?
Минаючи скульптуру собаки на одній із станцій метро, Ігор зупиняє крок. Кажуть, що якщо потерти собачий ніс і загадати бажання — воно одразу ж здійсниться. У цю легенду вірять. Ніс собаки стертий до жовтизни й блищить, видимий здалеку… Ігор не вірить у дитячі прикмети. Але рука сама тягнеться… Чи дасть доля другий шанс? Чи дозволить подолати свої страхи й пережити невідворотне горе? Чи дозволить перейти через біль? І що там — по той бік прірви?