«Я ж не залишу спроб утекти від тебе!» — кажу я і відчуваю, як шалено стукає серце в грудях. У ту ж мить Віктор повільно наближається до мене — ходою небезпечного хижака.
Я мимоволі відступаю назад, ближче до стіни.
Від чоловіка виходить аура володаря, який повністю контролює ситуацію. І наді мною…
— Ти нікуди не втечеш від мене, — його сталевий голос відлунням розноситься по кімнаті, — Ти належиш мені. За контрактом.
Не може бути!
— Який контракт?! Про що ви говорите? — тіло вкриває мурашками, а голос тремтить так, ніби я ось-ось заплачу.
— Про те, що я допоміг твоєму батькові не просто так. Ти — моя.
— Ви брехун!
— Ні. Я — твій хазяїн.