— Прокинулася, — лунає з кута кімнати різкий чоловічий голос, що пронизує повітря, мов сталевий кинджал.
Хто це? Де я? Чому я нічого не пам’ятаю?!
Паніка охоплює моє тіло, по спині пробігає табун мурашок. Підводжу очі на незнайомця й бачу лише хижий погляд горіхово-кавових очей, які ніби пронизують мене наскрізь.
— Хто ви? — мій голос тремтить, але я намагаюся триматися сміливо.
Хоч насправді я боюся до смерті.
Високий, статний чоловік у чорному діловому костюмі встає з крісла й граційною ходою дикого звіра наближається до мене.
— Я твій спаситель, — він ухиляється й сідає на ліжко поруч зі мною.
— Про що ви?..
— Усі твої борги списано, — він ухиляється, оскалюючи ідеально білі зуби, — але ти підписала кое-що… Тепер ти — моя.
— Ні, я нічого не підписувала!
— Помиляєшся.