Михей

Міхеї байдуже до ієрархії. Продовження циклу: «Демони», як і він сам, мав зірвати усталений порядок. Демон? Так. Але демон із принципами. Пекельні кодекси честі його розважали. Поки старші демони плели інтриги, Міхей тренувався. Не заради влади—а заради себе. Його краса інкуба відчиняла будь-які двері, але він волів пробиватися силою. І вірив, що він таки воїнствений демон, бо провів у пеклі чимало боїв.
Влада? Йому вистачало поваги тих, хто бачив у ньому не просто красиву оболонку. Люцифер, сам Володар Ада, поглядав на Міхея з цікавістю. Дияволові явно набридла передбачуваність буднів у пеклі. Одного разу Міхей випадково забрів у місто Тіней. Там, у його глибинах, він знайшов щось… живе. Не душу грішника, а щось зовсім інше. Ніби те, що змусило його сумніватися в усьому, у що він вірив.
Він знав, що Володар не схвалить його цікавість. Але Міхей був бунтарем і не міг просто заплющити очі на те, що побачив. Його чекала дорога, повна небезпек і зрад. Та юний демон був готовий. Бо Міхей тільки починав свою гру. І правила в ній він писав сам. Епоху, в якій відбувається оповідь, автором точно не вказано.