Перед нами збірка вигаданих оповідань письменниці Н. А. Павлової. Це справді нотатки очевидця, адже з 1988 року й аж до смерті у 2015 році авторка постійно жила при Оптиній пустині, оселившись біля мурів монастиря в той час, коли свята обитель ще лежала в руїнах, а люди з великих міст переїжджали сюди, щоб працювати над відновленням Оптини. Отже, це особисті спогади авторки про ті часи, коли з руїн відроджувалися Оптині пустині — і відроджувалися душі людей. Це книга про Росію чи історія Православ’я у людських обличчях?