Студія «МедіаКнига» випускає аудіоверсію роману Миколи Олександровича Лєйкіна «Між трьома вогнями. Роман із акторського життя».
Запис озвучив відомий театральний і кіноактор Михайло Росляков.
«Літній театр. На сцені — перша репетиція.
Стоїть потріпаний павільйон. Зябко. З усіх боків тягне холодом. Сухий, болісно блідий суфлер у пальті з коміром, виїденим міллю, влаштувався на суфлерській будці й підказує репліки двом актрисам: одній — молодій, укутаній у пір’яне боа; іншій — віковій, із сірим суконним хустинням, накинутим на голову. Поруч із суфлером — режисер на стільці: літній, із бородою, сколотою сивиною. На ньому червона турецька феска з чорною китичкою, на шиї — білий кашне. У руці він тримає зошит, уважно слухає актрис і закурює цигарку.
— Стійте… — зупиняє він літню актрису, злегка помахавши зошитом. — Цю сцену прошу вести набагато м’якше. Ви — мати, перед вами — донька. Ви чудово розумієте, на яку ризиковану справу ви її посилаєте.
— Я, Феофан Прокофійович, розумію, але ж сьогодні перша репетиція… можна сказати, просто читка… — виправдовується актриса.
— Саме так, моя мила, але й із читки потрібно одразу задати тон. Інакше ви не ввійдете в образ. Та й я, як режисер, бачу вас уперше. Раніше ми не працювали разом, і мені треба зрозуміти ваші можливості для майбутніх ролей. Цього ж тижня я зобов’язаний розподіляти ролі в іншій п’єсі. Повторіть… і, прошу, цю сцену — ніжніше.
— Ах, який ви, право… — бентежиться літня актриса. — Звісно, на наступній репетиції я читатиму на повний голос…
— Не можна, моя дорога… На всіх репетиціях треба грати на повний голос, інакше ми не розберемося. У п’єсі ремарок немає, але, на мою думку, ви навіть повинні обійняти доньку, промовляючи ці слова. Ну-с, будь ласка… Я слухаю.»