Про «бурхливі шістдесяті» писали багато. Дуже багато. Але — ніхто ще не робив цього ТАК, як Джуліан Барнс — єдиний, хто не плакав, а сміявся над «злетом і падінням прекрасної епохи»…… Це Метроленд. Місто, в якому люди колись намагалися змінити світ — і самі не помітили, як світ змінив їх… Це «Метроленд». Книга, якою відчайдушно захоплювалися — і так само відчайдушно обурювалися. Книга, яка може викликати захват — або обурення. Книга, над якою можна сміятися — або плакати. Книга, яка не може залишити нікого байдужим.