«Близько сьомої вечора, випивши чаю, я виїхав зі станції — назви її вже не пригадую, але пам’ятаю, що це було десь на землі Війська Донського, неподалік від Новочеркаська. Коли ми рушили, уже стемніло: я, закутавшись у шубу й полость, влаштувався в санях поруч з Альошкою. За станційним будинком усе здавалося теплим і спокійним. Зверху не було снігу, над нами не виднілося жодної зірки, і небо, на тлі чистої сніжної рівнини, що тяглася вперед, здавалося особливо низьким і чорним…»