Конфлікт твору відображено прямо в його назві. Душа — іпостась безсмертна й принципово не може бути мертвою, але в романі Гоголя йдеться саме про мертві душі. Чичиков, Коробочка, Собакевич, Плюшкін… Усе це живі обличчя, яких кожен так чи інакше зустрічав у своєму житті. Можливо, навіть відкриваючи в собі якісь їхні риси. Вони мертві й живі водночас. Мертві, бо в них немає любові, широти, світла — всього того, для чого була задумана людська душа. А живі, бо натрапляєш на них знову й знову.
Хоч мова йде про душу, але міркувань про високі матерії й романтики в книзі Гоголя не знайдеш. Це реалістичний твір, у якому помічена буденна дріб’язковість, пошлість людського життя, дріб’язковість почуттів і пристрастей душі, що «остигла» в сірому буденному житті. Хто такі мертві душі? Ті, кого купує Чичиков? Сам Чичиков чи продавці-поміщики, яких він навідує?.. Питання лишається відкритим.
При цьому роман сповнений глибокого гумору: у ньому помічено «изнанки» сучасної дійсності, він легко читається й є яскравою ілюстрацією людського буття.