1975-й, Брянщина. На світанку біля узбіччя, серед пшениці, знаходять убитим кіномеханіка Сашку — жодних слідів, ніби злочину й не було.
З Москви до села направляють групу: слідчий Туманський, оперативник Воронов і криміналіст Грайва. Першою в списку підозрюваних виявляється дружина загиблого Надія: тримається надто рівно, а мотивів у неї набирається з десяток.
Підозра падає й на бухгалтера Андреєва — Сашка доглядав за його дочкою, тож у батька причин для ненависті більш ніж достатньо.
Насторожує й завідувач складом Борщев: привітний до приторності, посміхається всім підряд, але у відповідях явно лишає недомовки.
Увагу слідчих привертає радіоаматор із прізвиськом Ведмідь — його дивні репліки розлітаються ефіром на багато кілометрів.
Навіть директор радгоспу Уткин виглядає не бездоганно: звіти у нього надто акуратні й гладкі — занадто правильні, щоб бути правдою.
Через кілька днів із річки підіймають тіло дільничного. Напередодні він устиг повідомити Туманському, що «майже все зрозумів». А село — як стіна: усі тримаються купи, алібі вибудувані рівно, кожен запевняє, що говорить чесно.
Одні версії змінюють інші й розсипаються. Залишаються лише розрахунки та документи — але й у них щось не сходиться. Істина зовсім поруч, тільки свідків у неї немає.