Ведмежий кут

Гуров прокинувся від тупого, що свердлить болю в скронях. У тиші готельного номера він виразно чув, як у грудях гупає серце — у такт розміреним клацанням механічного будильника, який надав у його розпорядження найчемніша Алевтина Никанорівна, що виконувала в цьому «готелі» дивну суміш обов’язків. Вона поєднувала в одній особі і портьє, і прибиральницю коридорів, і відповідального адміністратора. У жодній із цих ролей вона, як і слід було очікувати, не була особливо вправною, але це її анітрохи не бентежило. Уявлення Алевтини Никанорівни про готельний сервіс застигли на рівні сімдесятих років двадцятого століття, коли дозвіл переночувати на твердому дивані в неопалюваному вестибюлі міг вважатися актом милосердя, а холодна вода в номері — додатковою послугою.

Та попри все жінка була, безперечно, душевна й відгукувана. Перед імпозантним гостем із Москви вона жахливо робілася й старалася догодити йому з усіх сил. Коли Гуров, по столичній звичці, між іншим повідомив Алевтині Никанорівні про своє бажання піднятися не пізніше шостої години, вона доклала всіх зусиль, щоб дістати для нього справний будильник. Думка самої вийти на роль такого будильника їй не спадала на думку — жінки в селищі Накат не любили вставати рано, байдуже, вдома вони чи на нічному чергуванні.