Медея та її діти

"Це вивернутий навиворіт міф про шалену колхідську царицю Медею, це роман не про пристрасть, а про тихе кохання, не про вогненну помсту, а про великодушність і милосердя, які здійснюються в тих же самих декораціях на кримському березі… Але головне для мене — не доторк до великого міфу, а спроба створити, наскільки дозволяють мої сили й розуміння, пам’ятник поколінню, що пішло, до якого належала моя бабуся і багато моїх старших подруг. Усі вони вже пішли, але в думках я часто повертаюся до них, бо вони втілювали собою, своїм життям і смертю, високі зразки душевної стійкості, вірності, незалежності й людяності. Поруч із ними всі ставали кращими, і народжувалося відчуття — що життя не таке, яким воно бачиться з вікна, а таке, яким ми його робимо…"