Поки я біжу, зібрав купол у сумку й перекинув автомат на плече, мене наче смикнуло: «Та я ж не хотів іти в армію. Якби не примхи свавільного батька, я б зараз учився в нормальному інституті культури й творчості. Мені подобалося дивитися на матросів, на зброю, але самому цього не хотілося — мене, можна сказати, сюди випнули. І що ж я роблю?
Замість нормального життя й навчання в інституті на факультеті хореографії, замість нормальної служби на штатній сержантській посаді в навчці, я деруся з ким попало, бігаю по сопках із важезним рюкзаком, мчу з парашутом і автоматом на пункт збору й тихим жахом розумію, що мені тут подобається…»