Юний Суванкул і Толгонай дають одне одному обіцянку ділити навпіл і радість, і горе. Вони йдуть однією дорогою: працюють на рідній землі, вирощують улюблених синів, крок за кроком складають сімейний дім. Та війна вимагає від жінки страшну плату й безжально ламає долі чоловіків, втягуючи їх у жорна історії. Толгонай переживає втрати, виплакує полю свою біль і відчай, однак знаходить у собі мужність продовжувати жити — у праці, в правді, у турботах мудрої бабусі. Одного разу вона вириває зi смерті чужу дитину, сама ледь не гине: несе її до лікаря крижаною річкою. Іноді Толгонай говорить із полем і питає, як знайти дорогу до серця кожної людини. А поле відповідає: «Ти — Людина. Ти вища за всіх, мудріша за всіх! Ти — Людина! Ти скажи!».
У збірці також іще дві повісті автора: «Ранні журавлі» та «Прощай, Гульсари».