Потріпаний письмовий стіл для занять був заставлений книжками. Світло від лампи ледь жевріло. Дев’ятнадцятирічний Олексій Інґельштет виглядав втомленим і таким, що мучиться від нудьги. Обличчя в нього лишалося майже по-дитячому юним — дуже бліде, з легким рожевим відтінком на щоках, м’яке й ніжне, майже дівоче; волосся світле, кольору льону, тонке, пухнасте, трохи рідкісне, завивалося над чолом. У синіх очах завжди читалися жвавість і сором’язливість…