«Старенький навчальний стіл був завалений книжками. Лампа горіла тьмяно. Дев’ятнадцятирічний Олексій Інгельштет здавався втомленим і нудьгуючим. У нього було ще зовсім дитяче обличчя — дуже біле, з ледь рожевим відтінком на щоках, ніжне, як у дівчини; волосся — лляне, дрібне, як пух, трохи рідке — спадало над чолом. У синіх очах завжди було щось жваве й сором’язливе…»