Цінителі живопису, звісно, пам’ятають два невеликі твори антверпенського «Майстра зимових пейзажів» із колекції Ермітажу, і не помиляться, припустивши, що в цій книзі, назва якої повторює цей підпис, дія якимось чином буде пов’язана і з живописом, і з таємницею, і з безіменністю. Ритми внутрішньої мови героїв і природність їхніх дивних вчинків надають цьому майже детективному роману характер гарної джазової композиції, інтрига якої розгортається не поспішаючи, але поступово захоплює й не відпускає до останньої сторінки.