Усе, що Карл робив у житті, він робив по-справжньому — або не робив зовсім. Карл ніколи не зображав коханця: він завжди любив жінок, які любили його. І живописом він не «займався», як інші — хай навіть талановитіші за нього — художники. Живописом Карл жив. І на війні він теж був самим собою — і тільки самим собою: майстром війни, а війна, маленька вона чи велика, завжди була для нього одним і тим самим — жорстким протистоянням, у якому ти можеш або перемогти, або померти. Прийнявши багато років тому свій перший бій на стінах облoженого міста, він уже ніколи не припиняв битися. Його душа тягнулася до краси, але життям Карла стала не живопис, а війна. Вона змінювала обличчя й назви, та завжди залишалася собою — війною, і те саме можна сказати про нього самого. За довгі роки Карлу довелося побувати й солдатом, і воєначальником. Він міняв ворогів і сюзеренів, переходив із країни в країну, з мови на мову, але суть залишалася незмінною: він був людиною війни.