Так, це — я, Марія Петрівна Подольська, сорок два роки, фельдшер швидкої допомоги. І моє життя зруйнувалося. У моїй ванній — чужі жіночі труси, а в машині — тижневий запас продуктів і п’ять єнотів із контактного антикафе, яких я викликалася врятувати. І тепер я десь у незнайомому селищі біля воріт чужого будинку тримаюся за кермо своєї машини й голосно ридаю над долею. Як я докотилася до такого життя? Я просто не вчасно прийшла додому після нічного чергування… І тепер у мене немає свого дому, немає роботи і немає чоловіка. Натомість у мене є дивний сусід, який шикарно виглядає, але ненавидить усіх, хто порушує його самотність. Ну й що з того! Житиму тут «тише води-нижче трави», тільки…
… а де мої єноти?!