«…Крокуючи навскіс, широко розставляючи ноги, наче під ним підлога опускалася й підіймалася, як морська хвиля, він пішов за своїм супутником. Великі кімнати, здавалося, були надто тісні для його розмашистої ходи — він весь час боявся зачепити плечем об двері або змахнути будь-яку дрібничку з каміна. Він лавірував між різними предметами, перебільшуючи небезпеку, що існувала більше в його уяві. Між роялем і столом, заваленим книгами, могло б вільно пройти шестеро людей, але він наважився на це лише із завмиранням серця. Його важкі руки безпорадно бовталися — він не знав, що з ними робити. І коли раптом йому чітко уявилося, що він от-от зачепить книги на столі, він, як наляканий кінь, рвонув убік і мало не повалив табурет біля рояля. Він дивився на свого впевнено крокуючого супутника і вперше в житті думав про те, як незграбна його власна хода і чим вона відрізняється від ходи інших людей. На мить цю думку обпалило соромом…»